Твіт було видалено автором.
Але ми все зберегли 🙂.
Ватикан — не лише духовний центр для 1,4 млрд католиків, а й держава з власною фінансовою системою та інвестиційними активами. Його доходи формуються не тільки завдяки пожертвам і туризму, а й через управління нерухомістю та капіталом. Наскільки ж велика ця фінансова машина і куди саме вона вкладає гроші?
У Ватикану є власний банк — Інститут релігійних справ (IOR) — і саме він керує фінансовими активами Святого Престолу. Це не роздрібний банк для звичайних клієнтів, а структура, яка обслуговує церковні установи та розпоряджається інвестиціями. Нещодавно IOR представив новий інструмент — два фондові індекси, побудовані за католицькими принципами.
Індекси розроблені спільно з Morningstar і отримали назви Morningstar IOR US Catholic Principles та Morningstar IOR Eurozone Catholic Principles. Кожен включає по 50 компаній середньої та великої капіталізації. У європейській версії серед найбільших паперів — ASML і Deutsche Telekom, в американській — Meta та Amazon.
У IOR пояснюють, що індекси потрібні як орієнтир для оцінки дохідності інвестицій і звітності. У перспективі вони можуть стати основою для створення ETF. Це крок до більш структурованої та публічної інвестиційної моделі — особливо на тлі того, що світовий ринок ETF уже перевищує $14 трлн і продовжує зростати.
Нові індекси — це лише маленька частина фінансової машини Ватикану. Гроші там йдуть двома паралельними напрямками. З одного боку є сам Ватикан як держава-територія в центрі Рима: він заробляє на туризмі — квитках до музеїв, екскурсіях, продажі монет, марок і сувенірів. З іншого боку є Святий Престол — адміністративний і дипломатичний центр, через який проходять пожертви та інвестиції.
Банк Ватикану займає ключове місце в цій системі, працюючи разом з іншими структурами, зокрема APSA — управлінням майном Апостольського Престолу. APSA відповідає за нерухомість і інвестиційний портфель, а IOR — за обслуговування церковних організацій і управління частиною фінансових потоків. Саме через ці інституції Ватикан тримає гроші в облігаціях, акціях, депозитах і нерухомості — причому не лише в Італії, а й в інших країнах Європи.
При цьому Ватикан ніколи не розкриває свій портфель повністю. Але окремі цифри й факти показують масштаб: наприклад, лише за даними APSA за 2020 рік, Ватикану належить понад 5000 об’єктів нерухомості — переважно в преміальних районах Рима, а також у Парижі, Лондоні, Женеві та Лозанні. Частина цієї нерухомості приносить дохід через оренду, хоча значна частка використовується під монастирі, школи, лікарні та притулки.
Сучасна фінансова історія Ватикану почалася 11 лютого 1929 року, коли були підписані Латеранські угоди між Святим Престолом і урядом Італії на чолі з Беніто Муссоліні. У межах фінансової конвенції Ватикан отримав 750 млн лір готівкою (близько $81 млн за тодішнім курсом) і ще 1 млрд лір у вигляді італійських облігацій під 5% річних. Для порівняння: до цього річний бюджет Ватикану становив лише $1–2 млн.
Керувати цим капіталом призначили Бернардіно Ногару — фінансиста з міжнародним досвідом. Він погодився за однієї умови: жодних моральних обмежень для інвестицій. І діяв жорстко та прагматично. Під час обвалу фондового ринку США у 1929 році Ногара скуповував акції IBM, General Motors, RCA та інших великих компаній за мінімальними цінами. Ці папери зросли під час Другої світової війни та післявоєнного економічного буму.
За десять років активи Ватикану зросли приблизно на 2000%. Ногара диверсифікував вкладення в долари США, що врятувало капітал, коли італійська ліра різко знецінилася під час війни. Згодом Ватикан інвестував в італійський промисловий холдинг IRI, який контролював такі компанії, як Alfa Romeo та Alitalia, а також активно заходив у нерухомість через Società Generale Immobiliare. Саме тоді Ватикан перетворився з релігійного центру з компенсацією від держави на одного з найбільших інвесторів Італії.
Довгий час інвестиції Ватикану працювали за простою логікою: головне — зберегти та примножити капітал, а деталі портфеля не виносити в публічний простір. Така «тиша» допомагала заробляти, але з часом стала слабким місцем: що менше прозорості й контролю, то вищий ризик помилок, завищених комісій і зловживань. І саме це врешті вдарило по репутації Святого Престолу.
У 2000–2010-х Ватикан регулярно ставав фігурантом гучних скандалів. Один із прикладів — справа ексголови Банку Ватикану Анджело Калоя: у 2021 році його засудили до 9 років за відмивання грошей і розкрадання, пов’язані з операціями з нерухомістю (слідство говорило приблизно про 57 млн євро). Інший випадок — лондонська угода 2013–2014 років, коли через Державний секретаріат Ватикану на купівлю об’єкта нерухомості виділили близько 350 млн євро, а згодом зафіксували збиток приблизно 140 млн євро під час продажу. У межах цієї справи в 2023 році кардинал Анджело Беччу отримав вирок 5,5 року.
Після серії таких історій Ватикан був змушений публічно змінити правила. У вересні 2022 року набула чинності нова інвестиційна політика. Відомствам заборонили тримати інвестиційні рахунки та пакети акцій в іноземних банках — усі активи мають бути зосереджені в Банку Ватикану під контролем APSA. Паралельно з’явився комітет з нагляду за інвестиційною етикою, який почав стежити за дотриманням нових принципів.
Ватикан вирішив зробити інвестиції більш прозорими та «ціннісними». Він офіційно заборонив вкладення у фонди, пов’язані з порнографією, азартними іграми, зброєю, оборонною промисловістю, абортами, контрацептивами та дослідженнями з ембріональними стовбуровими клітинами. Також не вітаються спекулятивні операції: складні структуровані продукти, короткі продажі та внутрішньоденна торгівля. У пріоритеті — компанії з прозорим управлінням, кодексами етики та відповідальним менеджментом.
Наскільки ж «спрацювала» нова політика? За підсумками 2024 року (останній публічний звіт) Святий Престол уперше за два роки показав профіцит — 1,6 млн євро після дефіциту 51,2 млн євро роком раніше. Інвестдохід зріс до 75 млн євро, але у Ватикані окремо зазначають: частину результату дала разова перебудова портфеля під нові правила, і повторити такий ефект надалі буде складно.
Сьогодні Ватикан виглядає як інвестор, який різко змінив пріоритети: раніше найважливішим було «заробити й не світитися», а тепер — заробляти так, щоб це можна було захистити правилами та звітністю. Звідси й нові індекси, і централізація активів, і жорсткі заборони за секторами та інструментами. За цифрами видно, що система стала стабільнішою.
Але у цієї моделі є ціна: надприбутковості, як у часи агресивного нарощування капіталу, вже немає. Навіть зростання доходів у 2024 році Ватикан називає «разовим явищем». Тому головне питання на найближчі роки буде не «скільки Ватикан заробляє», а «чи зможе він стабільно заробляти в межах нових правил»?