Твіт було видалено автором.
Але ми все зберегли 🙂.
Уряди знову виявляють інтерес до технології блокчейн, що виходить за межі криптовалют. Від цифрової ідентифікації до державних реєстрів — кілька країн вивчають, як спільні мережі можуть покращити ключові послуги. Але чи справді перенесення державних систем на блокчейні зробить їх ефективнішими?
Ця стаття була перекладена з оригіналу. Читайте оригінальну версію від нашого кореспондента тут.
Керівництво Комуністичної партії Китаю та Державна рада 9 жовтня закликали створити національну блокчейн-мережу. Пропозиція є частиною економічного плану з 19 заходів, спрямованого на прискорення технологічних інновацій, модернізацію промисловості та розширення цифрової інфраструктури в усій економіці.
Переглянути допис у X Завантаження...
План також передбачає створення загальнонаціональної обчислювальної мережі та вдосконалення інфраструктури обміну даними. Водночас у ньому не зазначено бюджет, дату запуску чи технічні характеристики запропонованої блокчейн-системи. Залишається незрозумілим, які установи нею управлятимуть і як бізнес отримуватиме доступ.
Інтерес Китаю до блокчейну не є новим. Пекін роками підтримує його використання в державному управлінні та промисловості, водночас зберігаючи суворі обмеження на торгівлю криптовалютами та майнінг. Нова пропозиція не свідчить про послаблення цих обмежень.
У країні вже працює Blockchain-based Service Network (BSN), запущена у 2020 році для спрощення та здешевлення розробки блокчейн-застосунків. В оголошенні не пояснюється, чи спиратиметься запропонована мережа на BSN, чи працюватиме окремо, що породжує питання щодо її взаємодії з наявними системами.
Національна блокчейн-мережа — це спільна цифрова інфраструктура, яка дає змогу організаціям-учасницям записувати й перевіряти інформацію за єдиними правилами. Замість повної залежності від окремих баз даних державні відомства, банки та компанії могли б використовувати спільний реєстр для підтвердження транзакцій і перевірки того, що документи не змінювалися. Самі документи могли б залишатися в наявних базах даних, а блокчейн зберігав би інформацію, необхідну для перевірки їхньої автентичності.
Розглянемо компанію, яка імпортує товари. Митним органам, банкам, логістичним операторам і податковим відомствам може знадобитися інформація про одне й те саме відправлення. Спільний блокчейн давав би уповноваженим учасникам змогу перевіряти документи та відстежувати зміни без постійних запитів інформації один до одного.
На відміну від Bitcoin, до якого може приєднатися будь-хто, державні блокчейн-мережі зазвичай обмежують коло учасників і валідаторів транзакцій. Ці permissioned-системи дають операторам більше контролю над доступом і конфіденційною інформацією, хоча їхнє управління є більш централізованим, ніж у публічних криптовалют. Для роботи їм також не потрібна криптовалюта.
Індія у вересні 2024 року представила National Blockchain Framework, відому як Vishvasya, щоб забезпечити спільну інфраструктуру для застосунків державного сектору. Відтоді ініціатива вийшла за межі планування: у кількох штатах почали з’являтися практичні сервіси. Державні блокчейн-системи використовуються для реєстрації нерухомості в Карнатаці та Джаркханді, а штат Андхра-Прадеш у липні 2026 року запустив пілотний проєкт блокчейн-реєстру земель. Серед інших застосувань — перевірка освітніх сертифікатів і відстеження ланцюгів постачання ліків.
Європа обрала транскордонний підхід через European Blockchain Services Infrastructure (EBSI). Мережа вже підтримала пілотні проєкти у сфері освітніх кваліфікацій, перевірки особи та інших державних послуг. Наразі під наглядом EUROPEUM-EDIC вона готується до масштабнішого запуску в продуктивному середовищі наприкінці 2026 року. На відміну від запропонованої Китаєм національної системи, EBSI створена для того, щоб європейські країни-учасниці могли перевіряти й обмінюватися інформацією через кордони.
Головний аргумент на користь державного блокчейну полягає в тому, що він дає змогу кільком організаціям спільно вести й перевіряти реєстри без повної залежності від однієї установи. Це може бути корисним для транскордонних документів, професійних кваліфікацій і ланцюгів постачання, у яких беруть участь різні незалежні сторони.
Однак звичайні бази даних можуть виконувати багато з тих самих завдань. Вони часто працюють швидше, коштують дешевше й простіші в обслуговуванні. Якщо учасники вже довіряють органу, який управляє державною системою, звичайна база даних із ретельно налаштованим доступом може забезпечити подібний результат без додаткової складності.
Конфіденційність і підзвітність породжують додаткові питання. Національна мережа може спростити аудит реєстрів, але водночас надати органам влади ширший доступ до інформації про діяльність компаній і персональних даних. Розробники мають визначити, хто може отримувати доступ до конфіденційних даних, виправляти помилки та врегульовувати суперечки між установами. Навіть тоді блокчейн не може гарантувати точність інформації на момент її первинного внесення. Неправдивий документ не стає достовірним лише тому, що його зберігають у системі, захищеній від несанкціонованих змін.
Перетворення національної блокчейн-мережі на корисну державну послугу потребує більшого, ніж просто технічна інфраструктура. Державні установи та компанії мають погодити спільні стандарти, визначити, хто контролює доступ, і адаптувати наявні системи для взаємодії. Навіть тоді уряди мають довести, що інвестиції зроблять державні послуги швидшими, дешевшими або надійнішими.
У Китаю вже є блокчейн-інфраструктура, однак остання пропозиція не дає відповіді, яких цілей досягне нова національна мережа та як вимірюватиметься її успіх. Інші уряди стикаються з аналогічним випробуванням. Створити загальнонаціональну блокчейн-систему — це одне. Довести, що вона забезпечить кращі державні послуги, ніж наявні технології, — зовсім інше.